(no subject)

Monday, January 27th, 2014 12:23 pm
svitlyk: (Default)
всі межі перейдено всі перемир’я припинено
всі мертві залишаться мертвими – правила змінено
на кожному метрі моєї країни промерзлої
горять береги і снайпери ціляться в спини

це той Рубікон коли вже нема посередині
коли неможливо назад чи ні з ким – зависока ціна
бо є «до кінця» і віра що все не даремно
бо небо палає як свічка по тих хто сконав

пронизує наскрізь жорстокість жертовність і витримка
незламність людей в кого мужність сильніша за страх
країна поранена в серце – і жодного винного
країна на кожному метрі страждає від ран

блаженні хто вірить блаженні хто «душу і тіло»
народного гніву так просто уже не спинить
ви ж бачили – там голуби полетіли
а їх ледь не вбили на злеті у ту ж саму мить (26-27.01.2014р.)

tm_rajdo

(no subject)

Wednesday, December 21st, 2011 10:02 am
svitlyk: (Default)
***
До третіх півнів...
Слухати тишу,
не вмикаючи світла,
навпомацьки,
навшпиньки
шукати вихід
з цієї загуслої ночі...
Лиши мені свій час -
хай цокає в долонях -
лю-блю, лю... Блюз старих платівок
на сонних скронях.
І ностальгійний надрив
рОкових балад...
Лиши...
І чашку кави на світанку -
нехай неповну,
нехай холодної -
твоєї...
В кавовій гущі мутного передрання
виглядатиму тебе...
І рватиму час
на клаптики,
збираючи з них вірші...

©Svitlyk
svitlyk: (Default)
Рятуюсь від хандри
Запитаннячка від [livejournal.com profile] xpywuk

1) дерева чи квіти?
Задумалась:)
Я дуже люблю квіти - радість, колір, настрій, але це таке трохи швидкоплинне і легковажне.
Дерева в мене викликають якийсь трепет. Це дитячі спогади - старі розлогі яблуні і густа алича, в якій ми "вили гнізда" малими:). Це ліс, що пахне хвоєю і дає сили. Це сріблястий іній і вранішній туман на кронах, які видно з вікна мого дому, біло-рожева пахуча піна навесні, пташки, що будять на світанку і всі відтінки осені.
Тож таки дерева.+ ще 4 )

Summertime...

Monday, August 8th, 2011 01:02 am
svitlyk: (Default)


Це літо для мене таки справді - літо.
Останні кілька років ця пора якось стрімко проносилася повз мене або спливала, як в тумані.
Аж ось воно. Таке чудове, насичене і пахуче. І в усій повноті відчуваєш це, коли воно вже достигло, як соковитий плід, прогрілося, зарум"янилося і скоро-скоро зірветься і покотиться... в осінь.
Але не шкода зовсім. Немає того, як у дитинстві, щемкого жалю, що ось уже серпень, літо минає. Просто живеш у ньому, вдихаєш на повні груди і насолоджуєшся...
трошки мого літа )

Фініш

Saturday, June 18th, 2011 02:26 am
svitlyk: (Default)
Таке дивне відчуття, коли щось довго-довго робиш, практично живеш цим, і тут раз - і все, кінець. З одного боку - ура і супер! Робота завершена, результат перед очима, почуття виконаного обов"язку і часом подив  "невже я це зробила?" :) А з іншого - абсолютне спустошення і такий стан, коли не знаєш куди себе подіти і за що братися.
Попереду ще багато нового і цікавого, але на оце зараз і тепер - крапка.

Спустошена, розгублена і щаслива йду відсипатися:))

Солодких снів і вам!:)

Про дива

Saturday, February 26th, 2011 09:33 pm
svitlyk: (Default)
Дива інколи трапляються не зовсім так, як звикаєш про це думати. Без іскрометних спецефектів, а так звично ніби, теплом по серцю...  І можна би було все сприйняти як належне, якби не вервечка таких бажаних і таких потрібних саме в цей момент випадковостей, які трапляються ну вже якось зовсім невипадково часто, у відповідь на твої молитви...
Диво - коли страшний діагноз, до якого схиляються лікарі і який всі бояться озвучити і називають лише "оте погане", не підтверджується.
Диво - коли після хвороби, яка тягнеться не один рік, після постійного лежання в ліжку і страшенного виснаження  близька тобі людина просто ходить по хаті, поливає квіти на підвіконні і заварює для тебе чай...
Диво - якщо досі всі діалоги зводилися тільки до "як ти себе почуваєш?", "яка температура?", "який тиск?", а тут ти ловиш себе на думці, що ось уже хвилин 20 розмови про щось легке і безтурботне, і не біля ліжка, а просто за кухонним столом...
Бог відповідає на молитви. Дива виявляються ближче, ніж собі думаєш. І відчуваєш шалену вдячність за такі дрібниці, за які раніше і не подумав би дякувати.

Бережіть себе і своїх близьких.

Таке-сяке

Tuesday, October 19th, 2010 07:19 pm
svitlyk: (Default)
Все моє єство з усієї сили противиться різним хеловінським штучкам, що все частіше, ніби пліснява, проступають у френдстрічці, в реалі, скрізь... Якийсь мало не фізичний дискомфорт... Це лише в мене так?
svitlyk: (Default)
Зараз така пора, коли буквально-таки в повітрі висить щось дзвінке і ностальгійне... Навіть не можу пояснити достеменно що:)
От якраз в цей відрізок осені, коли на землю падають тумани, а дерева починають ставати жовтими-жовтими, в мені прокидається якесь дивне відчуття очікування ЧОГОСЬ - перемін, руху - не знаю... І прямо якась буря здіймається всередині. Щороку одне і те ж.
Ці тумани і жовте листя на мене діють точно так, як на героїню "Шоколаду" північний вітер. Хочеть зірватися з місця і йти, їхати, летіти... Кудись в ліси, в гори, в саме серце такої осені...

***

Wednesday, March 18th, 2009 06:59 pm
svitlyk: (пачка)
Уламок місяця,
Як тріснуте дзеркало,
Зловісно крадеться
По моїх вікнах...
Забобони...
Жену від себе
Щонайдрібніші,
Щонайлипкіші
Осколки тривоги...
Сную молитву...
Павутину...
Із ранку в ранок,
Ніч оминувши,
Обману годинник...
Чи себе?
Зачерпну в долоні
Солоне срібло -
Місяць відбився
В тремтячій гладі
Сльози...
І пропав,
Розчинився
З останнім ударом
Годинника...
Чи серця?
Дожила до ранку...

© Svitlyk

Ковила

Sunday, January 25th, 2009 01:14 pm
svitlyk: (пачка)
Ковила - моє тіло, і думки - ковила...
Синім вітром затерте все зболене,
Розпростерлось навзнак, відіскрилось дотла
Все роз`ятрене й кров`ю замолене. 


В скронях, ніби вітри поселились навік,
Зим баладами перепоясані,
Щось волинять тягуче в куточках повік,
І танцюють на серці паяцами. 


Поросло ковилою все спрагле тепла,
В гіпнотично-сланкому мереживі
Гріюсь серцем не я вже - м`яка ковила -
Крила, ніби в гарячці, вилежую... 
.

© Svitlyk

(no subject)

Monday, November 24th, 2008 01:01 am
svitlyk: (пачка)
Хай Господь буде розкіш твоя, - і Він здійснить тобі твого серця бажання!
.Псалом 37:4

Осінь

Wednesday, November 19th, 2008 12:24 pm
svitlyk: (пачка)
Спадає листя, падає з-за хмар,
Немов з небесного рясного саду,
Воно спадає, сповнене досади.
І з темряви, з ночей із зорепаду
Розприскує земля останній жар
І нам опасти вже своя чергА,
На себе глянь - ти губишся в ваганні,
Та є Господь, що на дбайливій длані
Все впале милосердно зберіга.

.
Райнер Марія Рільке
в перекладі В.Стуса

July 2014

S M T W T F S
   12345
6 789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Expand Cut Tags

No cut tags